15 серпня виповнюється 20 років з дня затвердження Папською Радою у справах мирян статуту “Подружніх зустрічей” і, таким чином, визнання Руху як міжнародного об’єднання вірних з папськими правами. Його засновники, Ірена та Єжи Ґжибовські, розповідають про широку міжнародну діяльність цього руху, засновану на діалозі.
КАІ: “Ми йшли на цю зустріч зі злістю, з болем, не в змозі себе витримати, але ми хотіли спробувати цей останній шанс. І сталося диво. Те, що ми пережили на цих реколекціях, було чимось чудесним, невимовним. Це був час величезної праці, ламання власних бар’єрів”. – Це свідчення одного з учасників подружніх зустрічей, які ви організовуєте з 1977 року. Незважаючи на роки, ініціатива зростає і здається все більш необхідною. Що приваблює наступне покоління подружжя? У чому сила ваших семінарів і що викликає трансформацію в учасниках? Як це можливо, що кілька десятків годин на семінарах здатні змінити стиль стосунків у подружжі?
Єжи Ґжибовський: Нещодавно ми були в Україні, де “Подружні зустрічі” святкували 25-річчя Руху в Греко-Католицькій Церкві. Організатори вибрали девізом цієї зустрічі слова Марії до слуг у Кані: “Що лиш скаже вам, – робіть.” (Ів. 2:5). Ісус наказав слугам наповнити глечики водою. Ми теж, так би мовити, наповнюємо глечики водою, використовуючи методи з психології спілкування. Але перетворення в учасниках робить Ісус. І в цьому сила наших семінарів. На них відбувається відкликання рішень про розлучення з судів, повернення до таїнства, зміна ставлення людей один до одного. У наших семінарах важливі не доповіді, навіть найцікавіші, а особиста робота в парах, діалог за розробленими нами правилами, відкритість, правда і довіра, переживання заданої теми на основі особливостей власної особистості. Таким чином, наші семінари є зрозумілими не лише для віруючих, але й для тих, хто не ходить до церкви, хто не сприймає священників.
Подружні Зустрічі і досі мають багато учасників. Чи слідкуєте ви і як слідкуєте за соціальними, релігійними змінами, що відбуваються в Церкві та суспільстві?
ЄҐ: Сила “Подружніх зустрічей” – у свідченнях ведучих. Вони торкаються реальних проблем, з якими ведучі стикаються у своїх шлюбах сьогодні. Вони відкрито говорять про свої труднощі, пов’язані з сьогоднішніми реаліями їхнього повсякденного життя. Вони використовують сучасну лексику.
Ми також усвідомлюємо, що сьогодні шлюб укладають люди, які вивчали релігію в школі. Це не завжди був позитивний досвід. Те, як викладаються уроки релігії, шкільні реколекції, які не дають відповіді на питання про віру, криза Церкви як інституції означає, що для багатьох людей сьогодні слово “реколекції”, яке ми з самого початку називали “подружніми зустрічами”, звучить лякаюче. Вони підуть на семінар, але не на реколекції. Однак, з іншого боку, є люди, зацікавлені в оновленні подружнього зв’язку, які телефонують до нашого секретаріату і запитують, чи це справді католицькі реколекції і чи це не якась секта. Тому ми використовуємо термін “незвичні реколекції”, “реколекційний семінар”.
Що означало для руху “Подружні зустрічі” затвердження статуту і визнання руху католицьким, міжнародним об’єднанням вірних з папськими правами?
ЄҐ: Затвердження статуту “Подружніх зустрічей” Святим Престолом принесло велике полегшення для всього Руху. Ми отримали статус юридичної особи в Римо-Католицькій Церкві. Ми стали однією з близько 120 існуючих у світі міжнародних асоціацій, які діють на так званих папських правах. Це дало чітку відповідь на питання, які іноді виникають, чи не керує цією інноваційною формою діяльності якась секта.
Через рік після його затвердження, у своїй проповіді, виголошеній на відкритті Міжнародного з’їзду аніматорів “Подружніх зустрічей” у Познані, Митрополит Познанський Архиєпископ Станіслав Гондецький процитував декрет Папської Ради у справах мирян про те, що “досвід більш ніж 25-річного існування руху показав, що “Подружні зустрічі” плідно служать святості шлюбу та єдності сім’ї”.
Що було найважливішим за ці 20 років?
Ірена Ґжибовська: Так само, як і протягом 25 років, що передували офіційному затвердженню, найважливішим було те, що учасники наших різноманітних заходів набували досвіду діалогу. Подружні пари часто приходили в пошуках останньої інстанції для своїх стосунків. Іноді чоловік і дружина приходили окремо, бо вже не жили разом, але поверталися разом. Найбільш важливими були молоді подружжя, які ще не пережили кризи, але побоювалися за майбутнє своїх стосунків і йшли зміцнені переконанням, що плекання діалогу і стосунків з Богом є своєрідною гарантійною карткою для шлюбу на довгі роки. Особливо важливими були ті, хто жив у неформальних стосунках, але після наших реколекцій вирішив повінчатися в церкві, і, нарешті, несакраментальні подружжя в повторному шлюбі після розлучення, які зрозуміли, що ні Бог, ні Церква їх не відкинули. Не в останню чергу це були священники та монахині, які, живучи діалогом за спеціально підготовленою для них програмою, зміцнювали своє покликання.
Протягом цих 20 років для тих, хто готувався до шлюбу на Вечорах для закоханих та реколекціях для наречених, було важливо зрозуміти, чи готові вони до спільного життя, чи готові прийняти таїнство шлюбу, яке б зміцнило їхні стосунки. Часом вони дізнавалися, що таке таїнство шлюбу взагалі, і роздумували над своїм рішенням одружитися. Вони дізналися, як таїнство шлюбу здійснюється в діалозі і з чого складається цей діалог.
Але це набуття навичок діалогу було б неможливим, якби самі ведучі заходів не дбали про свій діалог один з одним і з Богом. Адже вони є свідками, а не вчителями. Тому так важливо було, щоб аніматори подбали про свій діалог з собою, з іншими людьми і з Господом Богом.
ЄҐ: Дуже важливим за останні двадцять років було прояснення різних елементів “школи діалогу”, яку створила спільнота “Подружні зустрічі”. Було дуже важливо визнати, що діалог – це шлях духовності. Спочатку ми визнали його як подружню духовність. Пізніше ми побачили, що це мирянська духовність у ширшому колі, у професійному середовищі, але досвід показав, що це також священича і релігійна духовність. Вірні різних згромаджень іноді захищалися, кажучи, що у них є своя домініканська, францисканська, єзуїтська духовність, що діалог – це не їхня духовність, але… що Подружні Зустрічі дають їм особисто дуже багато… Таким чином ми визнали, що діалог, як ми його описуємо, є універсальним стилем життя і універсальною дорогою до святості.
Світ гостро потребує діалогу. Не лише у формі представлення позицій, думок та дискусій, але й у формі слухання, розуміння, ділення собою та прощення. Перш за все, потрібна емоційна зрілість. Ми часто стикаємося з браком цієї зрілості в суспільному житті, в тому числі і в політиці. Невміння слухати і розуміти, дискусії замість того, щоб ділитися, брак емоційної зрілості – все це часто провокує агресивні реакції, установки, які суперечать культурі людських стосунків.
У Церкві дедалі більше говорять про необхідність слухання.
ІҐ: Наш досвід показує, що можна слухати з ввічливості, з відчуття, що це правильно, а можна просто почекати, поки співрозмовник не закінчить говорити, щоб висловитися самому. Можна слухати з принципу і залишатися вперто відданим своїм поглядам і думкам. Справжнє слухання веде до розуміння іншої людини, бачення в ній хорошого, а також труднощів, з якими вона сама стикається. Слухати означає бути чутливим до людини. Діалог у нашому розумінні, який ми пропагуємо, веде до справжньої зустрічі людей. Плодом цього можуть бути рішення, прийняті в любові. Не тільки в подружжі, але й у суспільному житті загалом, у політиці також.
ЄҐ: Важливими для нас були також слова кардинала Станіслава Рилко, який під час паломництва представників “Подружніх зустрічей” з різних країн до Риму в 2011 році закликав нас бути відкритими на несподіванки Святого Духа. Нам не довелося довго чекати. Одним з таких сюрпризів стало насадження діалогу як способу оновлення шлюбу і сім’ї серед православних подружжів, а незабаром і в баптистській церкві в Росії. Слухати один одного, розуміти один одного, ділитися один з одним, а не обговорювати і, перш за все, прощати – принципи діалогу, які ми розробили, принесли нам відчуття єдності у Христі, незважаючи на богословські розбіжності. Це принесло досвід і переживання того, що Ісус також вибрав їх з цього світу, що вони не належать до цього світу. (Пор. Ів 15,19). А в останні роки безсумнівним сюрпризом, викликаним Covid, стало включення в нашу діяльність дистанційного методу, який виявився плідним навіть для кризових шлюбів, і, перш за все, корисним у формації аніматорів.
Сьогодні в Церкві багато говорять про синодальність. Нещодавня зустріч лідерів руху в Папській дикастерії у справах сім’ї та життя мирян була присвячена синодальності. Як ви розумієте синодальність у “Подружніх зустрічах”?
ІҐ: Дуже просто. Ми розуміємо синодальність як спільний спосіб функціонування. З’їзди аніматорів або лідерів, які організовуються щороку протягом 40 років, служать для зміцнення спільноти. Це національні або міжнародні конвенції. Вони присвячені обміну досвідом, окресленню напрямків розвитку та спільному прийняттю відповідальності за цей розвиток. Коли Папа Франциск почав говорити про те, що синодальність у Церкві потрібно запровадити, а точніше відновити, ми побачили, що “Подружні зустрічі” функціонують у такий спосіб ще з першого з’їзду, який відбувся у 1983 році в Лазнево біля Варшави. Всі наступні з’їзди були своєрідним синодом. На них ми всі йшли разом. Йшлося про нашу духовну, програмну та організаційну єдність.
У 2009 році ми отримали від о. Крістофера Вонса СДБ його книгу “Розвиток і занепад релігійних інститутів”. За його словами, чотири елементи визначають гармонійний розвиток руху: харизма, програми, спільнота та організація. Ми перейняли і дещо розширили те, як ці елементи функціонують у “Подружніх зустрічах”. Система цих чотирьох стовпів виявилася настільки успішною в подальшому розвитку “Подружніх зустрічей”, що ми включили її в статут зі змінами, внесеними в 2022 році, як спосіб діяльності нашої Асоціації. Сьогодні ми б сказали, що це система синодального функціонування.
Крім того, деякі з наших семінарів між конвенціями мають синодальний характер. Наприклад, у 2020 році, перед самим початком пандемії, ми організували міжнародний семінар у Лясках під Варшавою на тему “Що нам найбільше потрібно в наших осередках”. У ньому взяли участь 60 представників з 21 осередку з Польщі та з-за кордону. Другий такий міжнародний семінар відбувся також у Ласках у 2022 році і був присвячений розпізнаванню шляхів, якими Господь Бог веде аніматорів. На необхідності розпізнавання в спільноті як одного з проявів синодальності наголосив Папа Франциск під час цьогорічної зустрічі з лідерами католицьких рухів та об’єднань.
Особливе значення під час цих з’їздів та семінарів має робота в групах, яка є місцем для обміну досвідом та набуття знань і навичок.
Але ведучі, напевно, спеціально підготовлені….
IҐ: Звичайно. Ми проводимо формаційні зустрічі, навчальні майстер-класи для аніматорів. На цих заходах аніматори вивчають нашу майстерню, розширюють свої навички. У нас є психологи, які є нашими наставниками. Але особливо важливим є вміння бачити своє життя не таким, яким би ти хотів його бачити, а таким, яким воно є, з усіма радощами, але й труднощами у взаєморозумінні.
Як ви зв’язуєтеся з потенційними учасниками? Як вони дізнаються про ваші реколекції чи семінари?
ЄҐ: Приблизно 30-40% учасників дізнаються з інтернету, інша половина – через особисте спілкування в сім’ї, з друзями, іноді на роботі. Близько 10% дізнаються через заохочення священиків під час сповіді. На жаль, лише близько 5% – з плакатів і листівок у церквах та оголошень священників.
Чи є плоди цих реколекційних вихідних тривалими? Чи це не просто одноразовий емоційний досвід, після якого життя подружжя, зіткнувшись з повсякденністю, повертається на стару колію?
ІҐ: Таке теж буває, але для значної частини подружніх пар це своєрідне переключення способу спілкування на інші рейки. Тому багатьом парам достатньо одного разу побувати на таких реколекціях, але не всім. Ми проводимо так звані поглиблені реколекції та малі формаційні групи, які дозволяють учасникам продовжити те, що вони пережили на основних реколекціях. Також учасники Вечорів для закоханих і реколекцій для наречених запрошуються на реколекції-семінари для подружніх пар незабаром після весілля.
В основі “Подружніх зустрічей” лежить таїнство шлюбу, глибоко релігійна реальність….
ІҐ: Господь Бог дає таїнство, щоб допомогти, але у своїй дії Він не зв’язаний таїнством. Його Дух дихає там, де Він хоче… Цей Дух відкриває можливість слухати, розуміти, ділитися і прощати незалежно від релігійного статусу. Інакше не було б навернень.
Цінністю всіх наших зустрічей є внутрішнє переживання того, що таїнство шлюбу, як і таїнство священства, релігійні обітниці, виховують відкритість до надприродної реальності, до Божої благодаті, яка реалізується в щоденному діалозі, в щоденних стосунках. У діалозі як способі щоденного життя, з усвідомленням власної слабкості в цьому діалозі і потреби в допомозі “згори”. На “Подружніх зустрічах” учасники часто вперше визнають існування цієї допомоги “згори”.
За ці 20 років поширення “Подружніх зустрічей” у світі змінилося. Чи функціонують осередки “Подружніх зустрічей” в інших країнах, і як вони функціонують в умовах війни в Україні, в Росії?
ЄҐ: В Польщі ситуація досить стабільна. Це правда, що три осередки припинили свою діяльність протягом цього 20-річного періоду, але з’явилося чотири нових. Дуже потужною стала діяльність “Подружніх зустрічей” у Литві, Латвії та Білорусі, а також в Україні греко-католицького обряду. “Подружні зустрічі” в Україні розвиваються потужно не зважаючи на війну, а, можливо, саме всупереч війні, бо в цій ситуації є більша потреба у спільноті серед аніматорів. Всі потребують її більше, ніж зазвичай. Архиєпископ Святослав Шевчук підтримує діяльність “Подружніх зустрічей”, бо українські родини дуже сильно травмовані війною. Католицький центр “Подружні зустрічі” в Сибіру працює в міру своїх можливостей. Нещодавно Ординарій Новосибірської дієцезії Архиєпископ Йозеф Верт ТІ взяв участь у реколекціях як звичайний учасник.
Православна сестринська спільнота переживає дуже складні часи. З іншого боку, нещодавно був створений Баптистський осередок подружніх зустрічей, який досить динамічно розвивається. Святий Престол дуже підтримує нашу екуменічну діяльність. Ми виходимо з того, що якщо в подружніх стосунках і автентичному діалозі з Богом панує любов, то вона випромінюється в інші сфери життя і в середовище, в якому ці люди живуть і працюють. Нашим девізом є слова святого Петра про те, що “Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний.” (Діяння 10:34-35). “Подружні зустрічі” посилюють це ставлення в Росії під час війни. Ми намагаємося жити усвідомленням того, що Божий народ також живе в Росії та Білорусі.
За останні двадцять років ми почали проводити “Подружні зустрічі” серед польської громади в Ірландії, Німеччині, Сполучених Штатах Америки, а також у Канаді, Великобританії та Швейцарії. Зовсім недавно “Подружні зустрічі” розпочалися серед українських емігрантів у США та Франції.
У чому ви бачите найбільший виклик для “Подружні зустрічей” у майбутньому?
ЄҐ: У нашому статуті записано, що “Подружні зустрічі” прагнуть залучити якомога більше людей до участі в основних формах нашої діяльності. Це місіонерське завдання, яке ще дуже мало реалізоване. Дар діалогу все ще залишається як те світло, заховане під покривалом. Про необхідність дедалі ширшої місіонерської заангажованості рухів та об’єднань говорив також кардинал Кевін Фаррелл на зустрічі з лідерами рухів. І це також є виявом синодальності. Ми повинні продовжувати шукати нові шляхи, як заохочувати досвід наших реколекцій і семінарів як для подружніх пар, так і для пар, які готуються до шлюбу, а також для священників і сестер-монахинь. Бо світ потребує діалогу.
ІҐ: Крім того, слова кардинала Станіслава Рилко бути відкритими на несподіванки Святого Духа і послання нещодавнього ювілейного заходу аніматорів в Україні: “Що лиш скаже вам, – робіть”.
Кореспондентка Аліна Петрова-Василевич
Переклад М.Свистун
Оригінальна версія інтерв’ю за цим посиланням:
Otwarci na niespodzianki Ducha Świętego – Spotkania Małżeńskie po 20 latach od zatwierdzenia statutu